Багато розмов про наше майбутнє починається із запитань: «Якою буде Україна після перемоги і як ми будемо відновлювати країну?» Однак таке формулювання не дає відповіді, як наближати перемогу, і відправляє суспільство в пасивне очікування благ десь у майбутньому
Фото: Андрій Мацола, український бізнесмен, засновник Першої приватної броварні, меценат
Будувати нову країну треба вже, перемагаючи ворога.
Два виміри цієї роботи — матеріальний і духовний — різною мірою актуалізовані й осмислені. Україна вже заручилася потужною міжнародною фінансовою підтримкою для відновлення економіки. Вона буде зростати на шляху до інтеграції в ЄС. Але жодна держава не зможе дати Україні стільки коштів, скільки ми потребуємо для подолання наслідків російської агресії. Відтак розраховувати можемо лише на приватні інвестиції. Скільки їх буде, це вже залежить не від урядів країн наших партнерів, а винятково від нашого уряду і нас самих — українського бізнесу та громадянського суспільства.
Безпекові ризики очевидні, немає сенсу про них говорити. Приватні гроші прийдуть завтра, коли здобудемо перемогу і настане мир. Але створювати умови для інвестицій треба було почати ще вчора.
Ще 10‑15 років тому нам здавалося, що ми потужний транзитний хаб між Заходом і Сходом, і це невичерпне джерело наших валютних доходів. Сьогодні очевидно, що цивілізований світ завершується на східному кордоні України, а далі — глухий кут та апендикс людства. Втративши за час війни безліч природних конкурентних переваг, Україна може сама створити велику рукотворну перевагу — унікальний бізнесовий мікроклімат, настільки привабливий, що як потужний магніт притягуватиме таланти і капітал. Цей магнетизм має виникнути ще до того моменту, коли стихне остання гармата російсько-української війни.
Але я бачу значно серйозніший духовний виклик — єдність.
Попри всі жахіття, що принесла війна в Україну, вона в один момент згуртувала українців проти ворога більше, ніж зусилля всіх політиків та інтелектуалів за останні 30 років. Ця енергія єдності зробила те, чого не чекав ніхто в світі, — країна, якій давали три дні після вторгнення росії, вистояла і відкинула ворога спочатку від Києва, потім із Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Херсонщини і продовжує звільняти свої території.
Емоційний порив до спільного опору — дуже дієве паливо, однак воно згорає. Ми бачимо більше суперечок у соцмережах, відчуваємо напругу між різними соціальними групами, бачимо, як вже починають мірятися внеском у боротьбу і рівнем перенесених страждань. У ці тріщинки ворог намагається закладати клини і бити в найболючіше.
Біль створює лише одну можливу емоційну реакцію — агресію і жагу відповісти. Коли ця відповідь спрямована проти ворога — ми перемагаємо. Коли ворог спрямовує цю відповідь усередину нас — ми слабнемо.
Україна майбутнього — це країна, де різність і різноманітність мають стати силою.
Періоди нашої найбільшої єдності обрамлені спільним буттям і діями на Майданах, боротьбою проти ворога в АТО і в сьогоднішній повномасштабній війні. На 10-му році війни ми як ніколи потребуємо єдності — бо тільки вона дозволяє продовжувати рух до перемоги, проти орди, яка переважає кількісно, в озброєнні і військовому обладнанні.
Ми не зможемо будувати нову країну, не створивши нову основу для солідарності — єдності в різноманітності. Не відчувши силу нового буття у взаємному доповненні один одного. Нам належить знайти формулу, в якій іншість українців, що провели 10 років в окупації, не послабить нас. Нам належить знайти спосіб працювати в міжнародних командах. Ми маємо стати сильними у цій відкритості до іншості.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Єдність у різноманітності — це ідея перемоги, український плавильний котел (melting pot) як духовна основа сили на базі трьох цінностей: свободи, гідності й справедливості.